Вогнем і мечем Ogniem i mieczem (1999)

Прем’єра: 8 лютого 1999 р. (Польща)

Режисер: Єжи Гоффман

Композитор: Krzesimir Dębski

Бюджет: 8 мільйонів USD (2010)

А служив він степам, вітрам, битвам, любові і власній невгамовній душі.

Першим серйозним недоліком цього фільму я вважаю обмеженість за часом, все-таки дуже складно такий роман, як «Вогнем і мечем» Сенкевіча, укласти в 4 серії – доводиться якісь сюжетні лінії скорочувати, якісь взагалі прибирати, а в результаті втрачаються багато важливих епізодів. Недомовленість і незавершеність особливо сильно відчуваються, коли дивишся фільм відразу після книги. Наприклад, на екрані так жодного разу і не з'явилася життєрадісна і легковажна фрейліна княгині Вішневецкої Ануся Борзобогата – перше і останнє кохання пана Подбіпенти, одна з найяскравіших героїнь Сенкевіча. Ну, а в результаті і образ Лонгіна не отримав належного розвитку, цей герой тут виконує тільки комічну функцію, тому історія його життя не запам'яталася мені так сильно, як в книзі. Ще скоротили лінію Ськшетуського і Олени – де прогулянка у вишняку, де діалоги героїв, де лист Олени до жениха? Це здавалося б дрібниці, але дуже важливі дрібниці, завдяки яким герої на сторінках книги оживають, набувають своїх неповторних рис. Ось сцену у вишняку точно не варто було прибирати – цей чудовий епізод, грамотно перенесений на екран, міг би стати ще однією прикрасою фільму.

Екранізація безумовна дуже яскрава, видовищна і ефектна (особливо якщо порівнювати її з екранізаціями «Потопу» і «Пана Володиєвського»), але іноді за цією ефектністю втрачаються глибина і сенс. Роман «Вогнем і мечем» по стилю чимось нагадує казку, старовинну баладу – оповідання ллється як пісня, затягує і зачаровує так, що відірватися неможливо. Читаючи книгу, я неначе сама здійснювала подорож в ту епоху. На жаль, у фільмі цю чарівну атмосферу передати не змогли. Деколи, коли я дивилася на екран, мені здавалося, що я бачу своїх сучасників в старовинному одязі, а не людей того далекого часу.

Тепер, власне, про героїв. Богун – Олександр Домогаров. Він одночасно і схожий, і не схожий на книжкового Богуна. Чисто зовні – майже повне попадання в образ, хоча Богуна я собі все-таки уявляю темнооким – вже дуже часто в романі згадувалися його одночасно грізні і сумні чорні очі. А що стосується характеру, то тут творці серіалу внесли деякі зміни – екранний Богун дуже волелюбний, відчайдушний, емоційний, деколи навіть надмірно емоційний – але все-таки чогось йому не вистачає. Богун у виконанні Домогарова справляє враження досить життєрадісної і відкритої людини – цілком собі звичайної людини, яка сам страждає від свого запального характеру. Книжковий Богун – це могутня некерована стихія, здатна знищити все на своєму шляху. Це степовий вітер, який не знає перешкод, – він самотній, але аніскільки не обтяжується своєю самотою – і лише любов до Олени примушує його йти на зустріч людям, шукати їх розташування. Ось цій стихійності, цієї внутрішньої потужності у Богуна-домогарова немає. І так, у фільмі я не змогла відчути всю силу нерозділеного почуття Богуна. Є пристрасть, є емоції, але немає тієї безмежної туги і болю, того безпросвітного відчаю, які в книзі чуються в кожному його монологу, зверненому до Олени. Фінал фільму знову ж таки дає глядачеві підставу думати, що Богун, вирвавшись на свободу і потрапивши в свою рідну стихію, незабаром забуде про цю нещасну любов і знайде щастя.

Ськшетуський – Міхал Жебровський. Якщо забути про зовнішню невідповідність, то характер героя переданий добре. Правда, у фільмі Ськшетуський став набагато зухвалішим і пихатішим, чим в книзі. У Сенкевіча він все-таки серйозніший, ввічливіший і благородніший. Так, книжковому Ськшетуському і в голову не прийшло б принижувати свою слугу, до Редзяну у нього було майже дружнє, серцеве відношення. А у фільмі він з ним мало того, що досить грубо і зневажливо розмовляв, так ще мало не до рукоприкладства доходив. Що стосується відчуттів до Олени, то їх актор передати зумів – тут я йому повірила відразу і беззастережно. Також прекрасно зіграна сцена битви під Жовтими Водами, коли полонений Ськшетуський вимушений був мовчки спостерігати поразку польських військ. Надія, біль, відчай, бажання кинеться на допомогу товаришам – все це актор зіграв одними очима.

Олена – Ізабелла Ськорупко. Головне розчарування фільму. Почати з того, що Олена в екранізації справляє враження зрілої зарозумілої пані, а не юної довірливої дівчини. До того ж у актриси майже весь фільм один і той же вираз обличчя, її беземоціональність просто вражає – адже по книзі Олена була дуже доброю, вразливою і ранимою. Ну і зовнішність красуні-україночки автор в романі описує дуже яскраво і детально – темні як ніч коси, глибокі темні очі, шовкові вії. Недаремно красу Олени Сенкевіч порівнює з красою південного сонця. Загалом, тут був якраз той випадок, коли від оригіналу відходити небажано. Це все одно що Ськарлетт О`хару зробити блондинкою. Якщо говорити про характер героїні, то я не можу собі представити, щоб книжкова Олена перед кимось кинджалом почала розмахувати – це абсолютно не її стиль поведінки, Олені завжди були властиві лагідність і покірність долі.

Трійця Заглоба-Подбіпента-Володиєський мені в цілому сподобалася, хоча Володиєвського я собі трохи інакше уявляла. А ось забавні епізоди з їх участю стали аж надто нарочитими (не хватає тільки сміху за кадром), втратили м'якість, ненав'язливість і чарівність. Редзян – з 16-річного підлітка, по суті ще хлопчиська, у фільмі зробили такого неповороткого здоровенного силача, але втім Редзян мені і в книзі не особливо подобався, тому я спокійно віднеслася до того, що йому зовнішність змінили. Хмельницький прекрасний, читаючи книгу, я собі цього героя приблизно так і представляла. Сподобався мені і Вишневецький, характер жорстокого і владного князя у фільмі переданий досить точно.

Горпина – ось коли я побачила на екрані цю героїню, то подумала, а чи читав режисер взагалі опис з книги? У Сенкевіча Горпина молода, красива, життєрадісна дівчина, у фільмі видимо якесь дике і озлоблене чудовисько – кошлате волосся, похмурий вираз обличчя, погляд спідлоба, здається, ще небагато – і на людей гарчати почне. Де та велична, жіночна і витончена красуня з книги? Я взагалі мовчу про те, що у Горпини прислуги не було (якщо не рахувати Черемиса), а значить вона сама вела господарство і займалася домашніми справами, тому до елементарної охайності і акуратності, напевно, була привчена.

Якщо говорити про плюси фільму, то ще хотілося б відзначити грамотно поставлені батальні сцени і прекрасне музичне оформлення. Музика є справжньою прикрасою цієї екранізації, вона тут не просто виконує роль фону, але і бере участь в розкритті образів героїв. Чого тільки вартує сумне і проникливе роздумування Богуна.

Ну, а в цілому я фільму ставлю 6,5 з 10, все-таки до 7 він не дотягує.

Більше інформації на http://like-films.ucoz.com